За перемогу в телепроекті «Чотири весілля» (канал «1+1») переяславське подружжя Севертоків отримало путівку до В’єтнаму. Нещодавно Анжела і Сергій повернулися з подорожі, провівши сім днів лютого у місті Нячанг. Чим приваблює туристів тропічна країна, Анжела Севертока (24 роки) розповідає читачам «Вісника».

Нячанг – найпопулярніше курортне місто В’єтнаму, що знаходиться на узбережжі Південно-Китайського моря. Там – одна з найкрасивіших заток світу, найкращі в країні пляжі, чимало острівців і коралових рифів. Сюди приїжджають любителі дайвінгу. Температура повітря не опускалася нижче 30 градусів. Сонце палюче, за 10 хвилин без захисного крему можна обпалити шкіру. Місто велике, населення – 200 тисяч осіб. Хоча пляжі Нячангу переважно міські, вони дуже чисті, не побачиш жодного папірця чи пластику, раз на три дні пісок вирівнюють спеціальними автомобілями. Дуже охайне й саме місто, навіть у бідних кварталах. Туристична галузь у місті тільки починає розвиток: Нячанг третій рік приймає туристів.

Переліт з Борисполя до Хошиміну тривав      10 годин і 20 хвилин. Звідти внутрішнім рейсом летіли годину до Нячангу. В’єтнамський час випереджає український на 5 годин. Візу до країни (якщо перебувати там не більше 15 діб) оформлюють дуже швидко, коштує 25 доларів. Оскільки ми путівку виграли, за переліт і проживання нічого не платили. У Нячангу познайомилися з подружжям із Києва. Вони казали, що відпочинок їм обійшовся у 7 тисяч доларів без додаткових витрат. Переліт в обидва кінці для однієї особи – 1,5 тисячі доларів.

Готелі Нячангу теж вважаються найкращими в країні. Ми проживали сім днів і вісім ночей у двох готелях-віллах, що належать до світової мережі «Six senses». Один із них, з приватним пляжем, знаходився в туристичній зоні міста, інший – на острові. Особливістю готелів є використання натуральних матеріалів для оздоблення номерів: бамбук, цінні породи дерева тощо. Навіть була дерев’яна ванна ручної роботи. З техніки в номерах тільки телевізор. Ліжко закривалося москітною сіткою. У номері іноді бачили прозорих ящірок. В одному з готелів були кажани. Першу добу я навіть плакала, побачивши їх. Чоловік з мене сміявся. На віллах, як виявляється, це звичне явище, там спеціально збережена екзотична природа. На острові теж бачили різноманітних ящірок. Можу сказати, що тварини, навіть звичайні курочки, дуже відрізняються від наших. У готелях до послуг туристів – велосипеди й мотобайки.

В Нячанзі можна знайти номер в готелі й за 5 доларів на добу. Там немає кондиціонера й холодильника, але умови абсолютно нормальні. Кімната з кондиціонером коштує 35 доларів.

Харчування в готелях за типом «шведського столу». Великий вибір фруктів, страв з морепродуктів: супи з рибою, креветки, кальмари, молюски. Давали смажені яйця, млинці з різними начинками, бекон, сир.

Свинячого м’яса в’єтнамці не споживають. Рис – основна страва. Для супів використовують рисову лапшу різних видів. Екзотичний чорний і червоний рис можна придбати всього по долару за кілограм. Намагалися їсти більше фруктів. Вони там дуже соковиті, іноді абсолютно без смаку, такими добре тамувати спрагу, бо вода у В’єтнамі дефіцитна. У готелях є вода, але тільки для технічних цілей. На базарі знайшли цукерки, схожі на козінаки. Вони солодкі, але не настільки, як у нас прийнято вважати. Кілограм коштував 17,5 долара. Дешеві цукерки з фруктів (по 5 доларів) зовсім несмачні.

Кафе й ресторани працюють до півночі. Навіть нічні клуби закриваються о другій годині ночі. Здається, населення до кінця не розуміє, скільки прибутку від цього втрачає. Коли поверталися додому, чекали 4 години літака в міжнародному аеропорту Хошиміна. Опівночі всі кафе і магазини тут також зачинені.

У перший же вечір взяли таксі й поїхали з київською парою у місцеве кафе, щоб спробувати м’ясо омара. Там у великих каструлях знаходиться жива риба й різноманітні морепродукти на вибір. Ми вибрали кілограмового омара, а за 10-15 хвилин його вже подали до столу. Усі рибні страви варені. До них додають спеції, соус. Приносять омара цілим, потім розрізають спеціальними ножицями на шматочки. Кілограм омара коштував 40 доларів, але ми збили ціну до 20. Для такого делікатесу це – мізерна сума. Молюсків їли за допомогою зубочисток. Населення їсть паличками, для туристів дають ложки.

У кафе сидять на пластикових маленьких стільчиках, які у нас купують для дітей. Вони скрізь. Навіть приходиш на базар, тебе садять на такий стільчик і приносять товар на вибір. Здається, населення байдуже до алкоголю. У кафе п’ють пиво, дуже смачне, на смак зовсім не схоже на наше. Їжа у В’єтнамі дешева. У місцевому кафе можна наїстися і за 5 доларів.

Їздили в ресторан «Світ-лана», власник – росіянин. Їли рис, рибу і пили пиво, заплатили 9 доларів.

Автомобілів у місті мало, переважно фірми «Тойота». Населення пересувається на велосипедах, моторолерах і мотобайках. Маршрутки містом не ходять. В основному туристи їздять на таксі. За два долари можна дістатися в будь-яку точку міста. Знаки дорожнього руху є, але правил ніхто не дотримується. На пішохідному переході марно чекати, що тебе пропустять. У вечірній час можна перейти дорогу в тих місцях, де є світлофори. Заторів на дорогах немає. Якщо хтось дуже поспішає, сигналить, щоб його пропустили.

Валюта – донги. При готелі нам сказали, що 10 доларів – це 20 тисяч в’єтнамських донгів. У місті вільно можна розраховуватися доларами. Але здачі, якщо вона менше долара, вам ніхто не дасть. У одному готелі працівники відмовлялися від чайових, в іншому – брали.

Місцеве населення низьке на зріст. Одягається просто. І жінки, й чоловіки – худі. Взагалі не бачила повних людей. Жінки носять маски (тільки очі видно), щоб обличчя не засмагало. Особливо ті, які їздять на мотобайках. Косметикою не користуються навіть тоді, коли йдуть до ресторану. Жодної жінки, що палить, не бачила. Взагалі місцеве населення пропагує активний і здоровий спосіб життя. Через різницю в часі в першу ніч прокинулися о третій годині. Спати не хотілося, тож взяли в готелі велосипеди, карту й поїхали дивитися місто. О пів на п’яту ранку на набережній почали формуватися групи жінок. Виявляється, вони збираються тут для занять аеробікою. Судячи з цього, населення прокидається о четвертій ранку. Лягають спати, як темніє, оскільки сонце сідає швидко, десь о шостій вечора, і прокидаються затемна – схід сонця близько шостої ранку.

Бідне населення живе в маленьких будиночках, зроблених зі шматків дерева, ледь не з картону. Бачили будівлі, розташовані на якійсь канаві, де страшенний сморід. Мінімальна заробітна плата – 30 доларів на місяць. За таку суму тут можна прожити.

Населення, що працює в сфері туризму, добре розуміє англійську мову. Читали в Інтернеті, що там знають і російську мову, але це неправда. При дорогих готелях є російськомовні гіди.

На базарі практично на весь товар можна збити ціну вдвічі. Набір перлів, скажімо, коштує 60 доларів. Сміливо можна пропонувати 30. Перли там дешеві, бо в країні їх вирощують. Натуральні перли завжди холодні на дотик. Ще їх перевіряють за допомогою вогню (справжні не змінюються від його дії). Це нам підказали туристи. Торгуватися можна навіть у місцевих кафе.

У В’єтнамі дешевий одяг. Є речі з якісного шовку, який славиться в усьому світі, але не в курортному місті. Що варто придбати – вироби з крокодилячої шкіри: ключниці, портмоне, сумки. Я придбала гаманець зі зміїної шкіри за 25 доларів. Багато сувенірної продукції. Їхні національні символи – дракони. Багато статуеток Будди, шкатулочок з бамбуку, черепашок. Навіть є засушені сувенірні крокодильчики.

Туристів дуже багато. В основному американці й росіяни. У нашому готелі ми були першими туристами з України. З росіянами зустрічалися в основному на базарах біля фруктів. Їх найбільше цікавили політичні питання. Зокрема, стосовно Юлії Тимошенко: справедливо чи несправедливо її посадили за грати.

Ставлення у місцевих до туристів привітне. Приймають, як своїх, але пам’ятають, що можна надурити.

Туристам пораджу брати до В’єтнаму великі торби, щоб назад привезти подарунки й фрукти, які тут дуже дешеві. На покупки та їжу вистачить 500 доларів.

Юлія Строчинська