Найцікавішим на сесії був виступ директора ВАТ «Переяслав-транссервіс» Володимира Канни. Саме він найдохідливіше, у гривневій арифметиці, розтлумачував депутатам, чому водії маршруток на Київ просто таки літають, а сільські «бусики» переповнені. Та й загалом, чому при такій кількості перевізників порядку в цьому виді послуг на Переяславщині так і немає.

Більше
не означає краще

Переяслав – підприємницьке місто, знаюче стверджує Володимир Афанасійович.  Один бізнесмен купив автобус, потім другий, третій. Товариш дивиться і думає – вигідний бізнес. Давай і собі в нього сунутися, а за ним ще хтось і ще. Накупили «бусів», а тоді ж давай «вижимати» з них дохід. Щоб виправдати свою роботу за день, маршрутка має мінімум тричі змотатися на Київ. Бо конкуренція зростає, а пасажиропотік – ні. Тож боротьба за пасажирів перетворюється буквально на перегони.

У власників цього транспорту є й інші проблеми – знайти професійного досвідченого водія. Зрозуміло, за невелику платню. Нечесна конкуренція  між перевізниками, співіснування на одній території – проблема досить давня. Одначе перспективи врегулювання її поки немає.  Підприємець в Мінтрансі купив ліцензію на пасажирські перевезення, а конкурс на певний маршрут не пройшов, ось і починає «тикатися», куди встряне. Доходить до сутичок і скандалів за пасажира.

На Переяславщині працює 11 перевізників, з яких 5 – юридичні особи. Автобусний парк складає 60 транспортних одиниць, з яких власне автобусами можна назвати тільки 19, бо вони  великої місткості. Решта – «рути» та «бусики» інших дешевих марок. Комфортабельні машини спродали як невигідні. Із загальної кількості 11 транспортних засобів більш як 12-річної давності, вік ще дев’яти – від 5 до 8 років. Найстаріший транспорт переважно обслуговує сільські маршрути.  Саме на цих рейсах найбільша «давка» – часом не те що сісти, зайти в маршрутку не можна. Таким чином досить насичений ринок пасажирських перевезень, на жаль, ще не означає його якість.

На Київ маршрутки їдуть кожні сім хвилин

Для наведення ладу в цій сфері послуг необхідні конкретні дані щодо ефективності перевезень, так вважає Ілона Куровська, і Володимир Канна каже про це ж. Проте очевидно, що добровільно жоден перевізник не буде розкривати свої «карти» і фактично легалізувати доходи.

– Ми зробили аналіз місячної роботи пасажирського транспорту, який обслуговує жителів району і відправляється з платформ нашого автовокзалу, – повідомив Володимир Канна. – Щодня до Києва курсує близько 55 маршруток. А з урахуванням ще й нелегальних, тих, що їдуть з бокових від нас зупинок, виходить, що  вони відправляються майже кожні сім хвилин. Пасажиропотік на Київ за місяць складає майже  35 тисяч людей, тож у середньому маршрутка возить усього по 6 осіб!  Тобто існує проблема ефективності роботи транспорту, його оптимізації. Разом з тим саме київський напрямок є найприбутковішим, особливо для «грачів».

На сільських маршрутах пасажиропотік за місяць становить близько 23 тисяч осіб, з яких 3-4 тисячі – пільговики. По району квиток коштує від 4 до 10 грн. тобто на цих маршрутах перевізники мають близько 170 тис. грн. заробітку, що в рази менше ніж київські. Є напрямки вкрай неприбуткові, наприклад, на Циблі, де дуже багато пільговиків. І щоб зацікавити перевізників якісно надавати послуги, подавати відповідний до потреби транспорт, а не абиякий, варто їм пропонувати якийсь компенсаційний варіант, наприклад, додатково ще й вигідний щодо виручки маршрут, – запропонував Володимир Канна. 

Квиток від водія – фікція

Такі реалії – водії переяславських маршруток будь-якого рейсу, насамперед до столиці, проїзних квитків своїм пасажирам не видають, беручи від них гроші. Тоді як квиток – це страхова гарантія пасажира на будь-який прикрий випадок у дорозі. Навіть у дверях пальця прищемив – є з чим звернутися до власника за відшкодуванням. Як зазначив Володимир Канна, тільки у квитках, які людина купує в касі автовокзалу на будь-який рейс, зазначається як  вартість проїзду, так і назва страхової компанії, куди слід звернутися при потребі. А немає на руках квитка – ні з кого спитати. Той проїзний документ, що водії видають на вимогу окремих пасажирів, зазвичай для підтвердження відрядження, є нічого не вартим папірцем, бо він невстановленого зразка.

Цілком очевидно, чому перевізники не «обілечують» пасажирів і не користуються послугами автостанції – це привело б до легалізації доходів. А хто ж захоче зізнаватися про свої гроші?

Діяльність автовокзалу в Переяславі мала б легалізувати не тільки пасажиропотік, сплату податків, а й регулювати кількість учасників перевезень. Зрозуміло, що все це бізнесово вигідно для самого Володимира Канни, власника автовокзалу. Комісійний збір від продажу квитків та збір за в’їзд і відстій транспорту на території – складові доходу підприємства. Разовий збір за останню послугу, за його словами, становить 8-10 гривень, це середня вартість одного квитка на внутрішньорайонних маршрутах. І все ж, на переконання господаря автовокзалу, лише в такому разі можна знайти вихід з проблеми. Причому, вирішивши її  тільки комплексно і адміністративним силовим шляхом.

На сесії прийняли рішення про створення спільної робочої комісії, яка періодично проводитиме перевірки на районних маршрутах щодо наявності в пасажирів проїзних квитків із зазначенням даних страхової компанії. Відповідним службам доручено контролювати відповідність обладнання та комплектації транспорту, який використовується для пасажирських перевезень. Щорічно до Дня автомобіліста депутати вирішили відзначати кращих водіїв та перевізників за якісне і ввічливе обслуговування.

Валентина БАТРА