Церква преподобного Єфрема єпископа Переяславського, що на території центральної райлікарні, одна з найменших на Переяславщині серед парафій УПЦ Київського патріархату, але саме при ній ось вже тривалий період діє недільна школа, яку відвідує до двох десятків дітей.

– Якого віку до вас приходять діти? – запитав я у настоятеля цієї церкви о. Дмитра Волошина (27 років).

– Найменшим відвідувачам школи лише по п’ять років, найстаршим – уже по шістнадцять. Щоправда, у старших вже мало вільного часу, багато навантажень у загальноосвітній школі, але, коли церковні свята, вони приходять. А ще охоче беруть участь у деяких наших заходах. Наприклад, минулого літа ми з кількома дітьми їздили відпочивати до всеукраїнського молодіжного православного табору. Їх проводять православні братства. Я особисто є членом київського братства вже років зо п’ять. Наметові табори влаштовують у різних місцях на Київщині. Минулого літа він був неподалік від Ворзеля за Києвом, а наступного літа планується організувати його у нас на Переяславщині.

Зазвичай у такі табори приїжджають діти зі всієї України. І їм цікаво разом: нові знайомства, спілкування. А перебування в таборі вони оплачують лише частково. Оскільки табори православні, то, крім розваг, в програмі є і молитви, і духовні бесіди та багато іншого цікавого.

– Ви самі проводите заняття в недільній школі?

– З дітьми займаюся як я, так і моя дружина, тобто матушка Мар’яна Волошина (26 років). Вона має музичну освіту, і під її керівництвом розучуються різні співи і таке інше. А зі мною діти вивчають Біблію, катехізис, як поводитися в храмі, взагалі – яким повинен бути православний християнин? Восени минулого року керівник підприємства «Сіміх» Михайло Сиворко надав нам безкоштовно для занять школи приміщення. Музикою ми займаємося в церкві. Її приміщення невелике, але акустика тут непогана. А вже потім переходимо на «Сіміх». Там п’ємо чай з печивом, оскільки репетиції дітей трохи стомлюють, бесідуємо, читаю лекції. Хотілось би зайнятися з ними виготовленням якихось нехитрих виробів. До речі, вони й самі сприяють розширенню діяльності школи. Ось наприклад, запитують: «Батюшко, як випікаються просфори?» Тепер потрібно знайти можливість показати їм це.

– Відвідувачі церкви говорять, що вистава, яку діти вашої недільної школи підготували на свято Різдва Христового, була цікавою. Мабуть, довго готувалися?

– Приготування почали завчасно, але це вже не перша вистава, яку ми показуємо на свято. Так що певний досвід в цьому є. Головне, що це подобається самим дітям. Коли ми восени після канікул відновили роботу недільної школи, заняття проводили раз на тиждень, але згодом, коли вже почалися репетиції, самі діти сказали, що зустрічаємося мало. Тепер зустрічаємося двічі на тиждень.

Як і повсюди в православних храмах, на Різдво у нас була літургія. А після неї сценою для показу українського вертепу обрали ґанок біля храму, щоб всім було добре видно все дійство. Адже людей зібралося чимало. Дітки одягли сценічні костюми і показали не лише біблійний сюжет, а й додане до нього народними традиціями. Думаю, для батьків, дідусів та бабусь, родичів це був найкращий різдвяний подарунок від їхніх дітей.

Подібні вистави будемо ставити і надалі.

Леонід МІЛЮТІН