Софія Микитівна Суглоб, 61 рік, із Ташані – мати п’ятьох дівчат. Народила і виховала їх у шлюбі з чоловіком, своїм ровесником, Іваном Андрійовичем. Каже, років зо два чи три тому вже здавала документи на присвоєння звання «Мати-героїня».

– Мені ніхто спеціально не казав, по телевізору, мабуть, про це почула, та й поїхала у Переяслав в адміністрацію. Там розпитала, які документи треба, і зразу ж все, що сказали, зібрала і віддала. Довго нічого не було про них чутно, а тоді вернули. Ну я вже ними не займалася – Вєра, наша секретарка сільської ради, щось там переписала і відправила ще раз. Оце чекаю, – розповідає Софія Микитівна.

Суглоби живуть майже в центрі Ташані, недалечко від школи. Просторе обійстя на пагорбі – його зводили спільно, через п’ять років після одруження. Іван Андрійович родом з Білорусі, із Софією познайомився на Луганщині, обоє там були на заробітках. Коли вподобали одне одного й надумали одружитися, вирішили жити на Переяславщині. Приїхали до Соніних батьків, вона в них одиначка. А Іван був з багатодітної сім’ї – десятеро дітей.

– Ні про які сімейні традиції ми не думали. Чоловік усе хлопця хотів, а я йому дівчат одну за одною народжувала, – усміхаючись, пояснює Софія Микитівна. – Найстарша в нас Ліда – із 1968 року. Я народила її невдовзі за тим, як ми розписалися. Почали свою хату строїть, коли вже Лєна була, вона – з 1973 року. А за нею, через кожні три роки виходить, родилися Галя, Люба і Надя.

Зате доньки нам понароджували внуків – аж восьмеро хлопців маємо! А дві внучки – як подарунок дідусю. Лєна народила якраз на батькове 50-річчя, а Люба, коли день народження йому було через три роки потому. Загалом же в кожної доньки по двійко дітей, а місяць тому уже в старшої і внучка народилася, а наша – правнучка! – радісно сповіщає Софія Микитівна.

Про своїх доньок розказує, що росли вони слухняними і помічниці з них були вправні.

– Дівчат так виховала, що жодна ні разу мені не закомандувала, що не буду того чи сього. Носили те, що я купувала, не вередували. Одна після одної щось доношували. Вони ходили в мене, конешно, скромно, але завжди чистенькі були.

Жінка працювала дояркою – 37 років стажу має. Старші дівчатка, як підросли, допомагали не тільки вдома по господарству, а й на фермі підсобляли.

– Сім’я велика була, то тримали господарство чимале – по три корови, по 10 свиней, птиці без щоту, гектар городу. У мене ж така робота, що ні вихідних, ні отпусків ніяких не було. До декрету місяць дома побула та після родів місяць-другий – і на ферму. Дітей мати покійна, Галина Матвіївна, помагала глядіть. Вона з нами жила. А тоді дівчата вже підростали, то одна одну тішили.

Софія Микитівна каже, що в той час не дуже зважали, що вона багатодітна мати. Зі школи жодного разу її дівчат ні в який табір чи санаторій безкоштовно не відправили, хоча інші діти їздили. Коли родилася четверта донька, держава почала виплачувати щомісячну допомогу – 4 карбованці. Після п’ятої дитини вже давали по 6 карбованців. Гроші виплачували, доки дітям виповнилося 8 років. Колгосп ніякої допомоги не надавав.

Багатодітна мати на пенсії із 46-ти років. Каже, її призначили як пільгову за дітей. Тоді був такий закон, що її оформляли, якщо меншій дитині 14 років виповнювалося. Проте ще чотири роки потому Софія Микитівна працювала на фермі. Зараз живуть удвох з чоловіком. Доньки повиходили заміж і розійшлися з батьківського дому. У Ташані живе тільки старша донька, ще одна – в Денисах, дві – в Горбанях, а одна – у Васильківському районі.

– Всіх п’ятьох повивчали – всі Немішаєвський технікум кінчали. Хто зоотехніком став, хто ветеринаром. Тільки роботи зараз такої немає. Одна Галя в Горбанях працює по спеціальності, а інші – де роботу знайшли. Весілля справляли кожній, як і положено. Гарних зятів маємо. На свято як поз’їжджаються – столи в хаті не вміщаються! Таки гарно, як родина велика, нам з чоловіком – і радість, і поміч на старість.

Валентина БАТРАК