Ташань знаходиться за 28 км від Переяслава-Хмельницького та за 26 км від Яготина. Цей мальовничий край нашого району, розташований на правому березі річки Супій, відомий своєю пам’яткою – парком із трьома ставками – та багатовіковою історією. У сучасній Ташані проживає 527 осіб. Ташанській сільській раді територіально підпорядковуються сусідні Положаї. 27 січня у населеному пункті побував журналіст «Вісника».

Щосереди у селі – базар

За нинішньої погоди добиратися з Переяслава до Ташані складно. Хоча дороги розчищені від снігу, автомобіль інколи заносить на слизькій трасі. Приїжджаємо у село обідньої пори. Обабіч центральних доріг – великі кучугури снігу. У центрі знаходяться сільська рада, клуб, навчально-виховне об’єднання, поштове відділення, два магазини, бар.

Як розповіла секретар сільради Віра Юрченко, 42 роки, щосереди на майданчику поряд з магазинами влаштовується базар.

– Торгівці приїжджають із Переяслава та району, Яготина. За кращої погоди буває до 7-8 автомобілів із господарчим товаром, одягом, взуттям. Торгують навіть салом та м’ясом. Закладів, де б надавалися побутові послуги, немає. Місцева дівчина навчається на перукаря. Коли приїжджає додому, до неї сходяться всі охочі постригтися. При церкві є будиночок, де надаються ритуальні послуги. Це особиста ініціатива отця Іоанна, – розповідає жінка.

ФАПу в Ташані немає, місцеві жителі їздять у Положаївську медустанову. Повз село протягом дня ходить кілька маршруток. Проїзд до Переяслава і Яготина – 8 грн. Освітлення – проблема, яка хвилює місцевих жителів. За підтримки базового господарства «Євросем», яке має у Ташані свій офіс і орендує тут паї, реалізовано проект з освітлення центру села.

У приміщенні сільради – електричні обігрівачі. Конвектори поставили, але щоб їх підключити, потрібно 20 тисяч гривень. «Зразу таких грошей ніхто не дає», – пояснює сільський голова Віктор Кужільний, 47 років. На цій посаді працює рік. До цього був шофером у господарстві АПК «Сервіс».

– Куди не кинься, треба гроші, гроші. Працювати на два села складно. У Положаях будинку культури немає. З колишнього господарського магазину намагаємося зробити клуб. Ташанський клуб теж потребує ремонту. Восени працівники «Євросему» його побілили, а всередині останній ремонт був ще у 1980-х роках. Клуб не опалюється, – розповідає Віктор Кужільний.

Найбільша проблема для молоді і працездатного населення – відсутність робочих місць. За словами Віктора Кужільного, на ПП «Євросем» працює близько 25 місцевих жителів. Трактористи і комбайнери мають сезонну роботу.

Орендарем у селі задоволені. За паї розраховується вчасно, виділяє техніку, що розвозить зерно по дворах. Цьогоріч власники паїв отримали 1200 кг зерна (пшениця і ячмінь). З охочими розрахувалися грішми – 1125 грн. за пай. У господарстві люди купували солому (300 грн. за тонну) й сіно (600 грн.).

У селі є сім фермерських господарств. Деякі з них здають землю в оренду «Євросему».

Вагомою фінансовою підтримкою для деяких жителів села є дохід від заготівлі молока. У приватному секторі утримується 77 корів. Молоко заготовляють яготинські, драбівські й переяславські заготівельники. Приймають за ціною 2,30 грн. за літр. З 15 грудня ціна впала на 20 копійок.

«Був період, що й розвалини розкупили»

У Ташані є дві свердловини, одна з них непрацююча, інша забезпечує водою всіх жителів. За водопостачання ташанці платять 8 гривень з людини на місяць. Якщо є корова, за неї додатково вносять таку ж суму.

– Водомережа стара, їй вже понад 30 років, часто трапляються пориви, – зазначає сільський голова. – Бригади немає, тож ладнаємо своїми силами. До господарства звертаємося, вони допомагають.

– Деякі жителі пробивають свої колодязі в дворах. Це багаті люди, бо нині коштує таке задоволення до 20 тисяч гривень, – додає Катерина Солонець, 55 років, головний бухгалтер сільради.

 Зазначає, що село газифіковане на 60%. Газ провели чотири роки тому.

У Ташані – 396 дворів, у тому числі й дачні будинки. Дачників у селі багато, в основному з Києва.

– У нас хати всі розкупили. Був такий період, що й розвалини гребли. Хоча тоді ще без газу вони були. З газом ще жоден будинок не продався. А тоді й за 17 чи 20 тисяч доларів продавали гарні хати, але без газу. Старі й за 5 тисяч, і навіть за дві, – зазначає Катерина Солонець.

Євгенія Кривошея, 69 років, учасниця місцевого самодіяльного колективу «Надія», каже, що не має вдома газу.

– Саме чоловік хворів, одну операцію зробили, через рік іншу. Треба було траншею копати, а діти наші живуть далеко. То за газ ніхто не думав тоді. Дрова машина привозить прямо під двір. Причеп порізаних коштує 1500 гривень, – розповідає жінка.

Її подруга по колективу Марія Вакуленко, 72 роки, каже, що за пільгами, які мають діти війни, платить за газ 200 гривень на місяць.

«Ця жінка про молодь все розкаже, вона в барі працює»

За двадцятиградусного морозу людей на вулицях майже немає. Одиниці скуповуються в магазинах. Туди і прямую, щоб поспілкуватися з жителями. У магазині реалізовують продукти, господарчі товари, шкільне приладдя тощо. У приміщенні холодно. Продавець Любов Вишняк, 37 років, працює в магазині 4 роки. Каже, що останнім часом торги впали.

– Це ще школярі до нас бігають, а так люди не дуже ходять, бо холодно, — каже продавчиня за прилавком. – Я давно не була в Переяславі, то які там ціни, не знаю, щоб порівняти. Знаю тільки, що іграшки в нас набагато дешевші. Хліб привозимо з Черкас, Драбова та Переяслава. Черкаський «подовий» – 3,70 грн., переяславський батон – 3,35, чорна хлібина – 4,70.

– Тут продукти завжди свіжі. Хороші продавці, у сумку все положать ще й зав’яжуть, – каже Віра Москаленко, 58 років, яка щойно скупилася.

– Кожен день ходжу в магазин. За внука треба гроші віддавать, бо він бере то чіпси, то цукерки. Дівчата записують, а я вже сплачую. Беру тут все по необхідності: і ковбасу, і крупи, – розповідає Любов Козак, 62 роки.

Запитую у жінок, як їм живеться у селі.

– Оце як з’явилося в нас це підприємство «Євросем», то воніще таке, що дихати немає чим. Вони палять і целофан, і міндобрива. А влітку всі ці яди розпилюють. Вітер звідти як подме, то мама дарагая. Раніше стільки ж хімії не було. Та які там робочі місця? У нас в основному горбанівці працюють, а з нашого села щитані люди, – жаліється Любов Козак. Потім додає: – А взагалі-то вони допомагають. Дороги від снігу прочистили, мусор раз на два тижні безкоштовно забирають. Влітку сміття більше, то кожну п’ятницю приїжджали. А то ж не було куди з цим мусором дітися.

Під час шкільної перерви в магазині стає жвавіше. Кілька учнів прийшли купувати зошити. Просять записати їх у борг. Юля та Ангеліна з п’ятого класу купують тут цукерки, печиво та сік.

У магазині знайомлюся з 9-класницею Лєною Віденко (15 років). Її родина переїхала з Києва до Ташані три роки тому. До того мали тут дачний будинок.

– Мама так захотіла. Їй тут більше подобається, бо свіже повітря, спокійніше, гарна природа. Мені теж подобається, але не вистачає кінотеатрів, МакДональдсів. Люди тут добріші, щиріші. Зі своїми друзями з Києва спілкуюся через соціальні мережі, у мене є Інтернет. У п’ятницю і суботу для молоді – дискотеки в клубі, але я туди не ходжу. Є ще шкільні дискотеки на свята. А влітку на мотоциклах катаємося, – розповідає дівчина.

– Ось ця людина вам про молодь все розкаже, – Любов Вишняк показує мені на жінку, що зайшла до магазину. – Вона в барі працює, – сміється продавчиня.

У школі 20 років немає музиканта

У Ташанській школі навчається 120 учнів. Сюди їздять діти з Положаїв, Шевченкового (після початкових класів), Горбанів, Чопилок, Денис (старшокласники). Місцевих школярів – 44, садочок відвідують 8 дітей з села. У школі працює 18 вчителів. Вчителька початкових класів їздить з Переяслава, вчитель англійської – з Горбанів. Інші педагоги – місцеві. Двоє вчителів нещодавно закінчили вуз, двоє – пенсіонери.

Директор школи Іван Товкун, 50 років, працює на цій посаді 16 років.

– Найбільша наша проблема – дітей у школі з кожним роком все менше. У наступному навчальному році в перший клас нікого не набираємо. Цьогоріч – п’ятеро першокласників. Але випускаємо 28 учнів. Уже років чотири у нас не менше випускників, – каже Іван Товкун.

Як зазначає директор, у школі двадцять років немає музиканта. На творчі конкурси дітей готує педагог-організатор. У клубі теж немає музиканта, тож самодіяльність у селі дещо запущена. Проте Ташанське НВО може дечим і похвалитися. Наприклад, власною електрокотельнею, яка знаходиться у підвальному приміщенні закладу. Тому навіть за великого морозу в школі тепло. У жовтні минулого року в закладі відкрили музей місцевої художниці Ганни Самутіної. Софія Болсуновська подарувала школі картини сестри-майстрині. У навчальному закладі років чотири є Інтернет.

Вчитель фізкультури Ігор Кравченко, 32 роки, на п’ятому уроці навчає учнів шостого класу кататися на лижах (фото на 1 стор.).

– У нас є 10 пар лиж. Було більше, але поламалися. Займаюся з учнями 4-7 класів. Для старшокласників лиж не вистачає. Це лижі ще радянського зразка. На одній парі є ініціали мого брата, а він уже 20 років як школу закінчив. Ще і я на цих лижах ходив, – каже Ігор Кравченко.

Діти їздять навколо школи й навчаються спускатися з невеликих гірок у яру за приміщенням закладу.

Юлія СТРОЧИНСЬКА

Фото автора