Чому політики не пишуть у соціальних мережах?

Бо це за них роблять куплені "раби".

Із стрімким наближенням чергових виборів, наші політики повиходили зі своїх персональних вуликів, розправляють крильцята і звисока почали розглядувати свій електорат, який вони вже встигли десь погубити під час тривалої сплячки. Якщо раніше свої обіцянки найлегше було доносити з блакитних екранів та через друковані видання, то тепер полем бурхливої діяльності (як підказують їм розумні помічники) став також і інтернет-простір. Особливо модно і «стильно» з'являтися тепер у соціальних мережах та вести свій власний блог. Це створює видимість спілкування з масами. І не потрібно їхати у регіони, цілий день дрімати на шкіряному сидінні "мерседеса" або "лексуса", а потім вилазити на трибуну. Бо десь ще якимось важким тупим предметом можуть жбурнути із зали чи натовпу...

Тим паче - дешево. Бо соціальні мережі доступні для всіх. Єдина біда - туди треба щось писати. І не тільки писати, а відповідати на запитання так званих "френдів". І ще - не «відморозити» якусь дурню, яка потім почне гуляти не лише інтернетом, а й вилізе на екрани телебачення, проникне у глибинку, до найвіддаленішого електорату, на якому навіть на панцернику не доїхати...

Одна година – і вас розміщують у Facebook!

Але наші політики, депутати і міністри не розгубилися. Помічники навіщо? Але й у помічників повно іншої роботи - каву зварити, документи надрукувати, передзвонити, принести, передати. Тим паче слід мати і клепку в голові, аби писати якісь більш-менш розумні тексти. Тут і знадобилися безпритульні журналісти, тобто такі, що вважають себе за журналістів - десь пописують час від часу.

Один з них навіть власну компанію створив – «По Створенню Бурхливої Діяльності Політиків та Ділових Людей». Назвав її гордо - MediaUkraine. Мета компанії утім була єдина - щось писати за політиків та «суспільно-значимих» людей. Себто заповнювати вакуум чимось псевдо-значимим, навіть вигадувати події, який б "піпл хавав". А головне - створювати видимість відкритості та зайнятості, переживати з людьми події, що відбуваються у неньці - Україні. І, звісно, мочити опонентів...

Однак щось у цьому добре налагодженому механізмі пішло не так як слід. Засновник MediaUkraine Микола Сухомлин, який раніше займався компіляцією текстів або просто передирав інтерв'ю з відомими людьми культури і видавав їх за свої власні на сайті «Хайвей» та в газетах типу «Факти» чи «Сегодня», змушений був привселюдно визнати - так, він працює на політиків і "допомагає" їм з'являтися у віртуальному просторі.

Замість того, аби займатися своїми безпосередніми клієнтами (а це в основному парламентарі та бізнесмени середньої ланки), він здуру "замахнувся" на більш значимих персон. Зокрема взяв і самостійно створив профіль у мережі Facebook для голови Верховної Ради Володимира Литвина. Без дозволу останнього. Все як має бути - з фотографією і відповідною посадою, навіть з електронною поштою, де фігурує прізвище В.Литвина.

А це вже повний «ах тунг», як кажуть німці! Користувачі соціальної мережі навіть уявити собі не могли такого нахабства, тому без задніх думок "зафрендили" несправжнього Литвина. А той - мовчить. Хоча згодом змушений був визнати, що ніколи ніде не реєструвався. Бо справді не має на це часу.

На Миколу Сухомлина швидко вийшли потрібні люди. Що вони йому казали нікому невідомо. Принаймні синців на обличчі не залишили. Але невдаха змушений був виправдовуватися. Публічно. Але не з каяттям. Навпаки вирішив зробити це з апломбом, цинізмом та посмішкою. Де кримінал? Він лише хотів таким чином підштовхнути Голову Верховної Ради до спілкування з народом! Бо, бачите, "неприсутствие в социальных сетях упирается лишь в нежелание каждого конкретного Человека общаться с людьми за социальным рубиконом".

І розповів як це робиться. "Фейковый Владимир Литвин – это 1 час работы в Facebook. Регистрация электронной почты, созвучной фамилии и имени; подбор титульной фотографии; биографические данные из открытых источников; ссылки на интервью; видео «Владимир Литвин» с видеосервисов YouTube, RuTube, Vimeo; фото с images.yandex.ua и google.com.ua. И самое главное – это общение. Как под сообщениями, так и в «личке»."

Не приховує Микола навіть те, що у соціальній мережі користується методами і алгоритмами "вірусного просунення". Все, аби за досить короткий час підключити як найбільше друзів-френдів, себто читачів. Цьому вчить і прес-службу Володимира Литвина. Тобто якщо не можете самі - залучайте "фахівців"!

Тепер не дивно, що профіль самого Сухомлина був влітку заблокований. Як кричав він сам на весь світ – через політичні репресії з боку тодішнього губернатора Донеччини Анатолія Близнюка, який Сухомлина в очі не бачив і не знав про його існування. О це так герой інтернету – просто другий Мустафа Найєм!

«Раби» у віртуалі стараються...

Уявіть собі. Відкриваєте інтернет, а він переповнений вашими заявами і фотографіями. Ось ви ловите рибу або полюєте на кабана, ось у бані, там з дружиною, а там - із якоюсь іншою приємною жінкою. Тут ви кажете таке, там сяке. І створює за вас це інформаційне сміття якийсь Вася Жупкін, якого ви в очі не бачили і добре без нього жили все життя.

За подібні речі у «цивілізованих країнах» могли б запроторити за грати. При чому, миттєво. І на довго. Але у нас анархічна держава – значить, можна робити що заманеться і дурити народ будь-якими відомими і невідомими методами?

Микола Сухомлин також назвав прізвища деяких політиків, які нібито власноруч спілкуються з людьми у мережі Facebook. Серед них - Андрій Павловський, Олесь Доній, Зорян Шкіряк, Юрій Стець, Володимир Ар'єв, Євген Суслов. Однак уважно вивчивши профілі деяких згаданих персон з числа народних депутатів можна з 100% надійністю сказати: це теж не зовсім правда.

Наприклад, Андрій Павловський. Народний депутат від БЮТ. Позиціонує себе як одного з небагатьох, які живуть лише на мінімальну (депутатську) зарплату у 13 тисяч гривень. Вистачає людині. На хліб з маслом. А ще часу в нього достатньо для того, щоб практично щодня вести власні блоги на сайті "Кореспондент", "Лівий Берег", "Газети по українські", "Лига.нет" та з десяток інших, а ще й встигати розміщувати свої думки одразу на Facebook, Twitter, Google+ тощо. Коли ж депутатською діяльністю займатися, коли стільки писанини, потрібної для народу! Лише чомусь уподобання у Миколи Сухомлина та Андрія Павловського частенько збігаються - читають вони практично одні й ті самі новини, і коментують досить схоже. Хоча, звісно, не факт - можливо в них просто схожі думки. Бувають і такі феномени у природі.

Головне, що народ читає. Ні, не головне. Народ має точно знати з ким він розмовляє - з якимось яйцеголовим Васею Жупкіним або з людиною, яка зображена на фотографії на сторінці з її ім'ям. Таким чином спаплюжена сама ідея (і досить непогана) - обмінюватися думками з людьми, які бажають знати правду. Які не вірять вже газетам та багатьом інтернет-виданням, тим паче телебаченню.

А тепер спаплюжили ще одне джерело інформації. Тому коли мені кажуть, що черговий політик відкрив свої сторінку у якийсь соціальній мережі, я кажу: не вірю!

Хоча впевнений, що деякі не дозволять собі замінити себе "фейками" - ті ж Олесь Доній або Володимир Ар'єв, якими так влучно прикрився від «артобстрілу» Микола Сухомлин. Однак довіра до соціальних мереж в Україні суттєво підірвана. На превеликий жаль.

Тепер хочеться, аби політики якщо вже залізли у інтернет, все-такі не лінувалися і писали власними ручками якісь два-три рядочки в день. Нехай безграмотно, але свої думки.

Серед українських «вищих» політиків – «продвинутий» лише Микола Азаров

До речі, "фейкова" сторінка Володимира Литвина досі висить у Facebook. У нього 411 друзів на 20.01.2012. І один запис. Якась офіційна промова...

8,5 тисячам людей сподобалась сторінка прем'єр-міністра України Миколи Азарова. Останній запис – привітання зі святом Водохреща, останній інформаційний - про непогану якість сиру у Хмельницькому. Це вже щось. Хоча теж невідомо хто це писав. Але судячи, що російською - можливо і сам Микола Янович. Невже прем'єр знаходить час для людей, а інші, що живуть лише на 13 тисяч не встигають, не можуть?

А ось сторінка Віктора Януковича суто інформативного змісту - там є фото і коротка біографія. Додати президента у друзі або щось йому написати неможливо. 273 людині ця сторінка сподобалася. Бо кнопки "не подобається" у Facebook нема. Хто цю сторінку створив невідомо. Сумнівно, що Віктор Федорович. Треба у Миколи Сухомлина спитати – може знає?

У Юлії Тимошенко своя сторінка на Facebook теж є. Уподобали її 19.825 чоловік. Серед них значиться зокрема Ангела Меркель, Ніколя Саркозі, сподіваємося, що справжні. У французького президента 498.304 інтернет-прихильників і він (або теж не він?) регулярно її наповнює фотографіями і записами. У федерального канцлера Німеччини Ангели Меркель прихильників значно менше - всього 125. 520 користувачів.

Юлія Тимошенко записів на своїй сторінці не робить, і зрозуміло з яких причин - у тюрмі не дозволяють користуватися комп'ютером (незрозуміло чому). Однак хтось регулярно за неї робить посилання на цікаві сторінки. Таке дозволяється робити. Добре, що помічники не пишуть нічого замість колишньої прем'єрки...

Нерідко саме з соціальних мереж ми дізнаємося про щось цікаве та надзвичайне. Скажімо, депутат ужгородської міської ради Іван Волошин (власник готелю "Унгварський", новобудови на площі Театральній, засновник сайту "Вся Закарпатська правда") нещодавно зняв та виклав на власній сторінці фотографію п'яного в дупель міліціонера, який сидів у авто з чеськими номерами у повному параді. Відеоролик миттєво побив всі рекорди за переглядами і перекочував у всі інтернет-видання, а ввечері вже був на телеканалі 1+1. Міліціонера було звільнено з посади.

Отже, соціальні мережі - це велику зло і велика сила. Тому користуватися ними слід обережно. І не завжди довіряти тому що в них розміщають. Довіряй, але перевіряй.

Скоріш за все найближчим часом політичних облич у різноманітних соціальних мережах значно побільшає. Тож попереджаємо: будемо за вами уважно слідкувати! Якщо вже завели блог або сторінку - будь-ласка, ведіть їх самі. Або взагалі забудьте про таку можливість для самопіару. Бо насправді він може більше зашкодити, ніж допомогти. Хоча інтернет не буде вирішальним (або впливовим) фактором у цьогорічних парламентських виборах в Україні. Сюди будуть зливати хіба "бруд", аби той розповсюджувався далі у вигляді пліток. Найбільш суттєвим у регіонах залишиться горілка, гречка, подарунки закладам освіти та медицини, обіцянки та спроби щось негайно зробити - полагодити дорогу, прочистити колодязь. Можливо вигадають щось нове. Однак великого значення це не буде мати - люди голосуватимуть за тих, кого добре знають. Нових облич у владі практично не буде. Українці продовжують жити за принципом "аби гірше не було". Тому, можливо, в нас з кожним роком стає все гірше, і гірше...

Микита Ганич