Ніколи Антон не подумав би, що в такої дівки як Алка – така мама!

…Дівчина місяць тому прийшла до них в господарство на практику. Антону доручили її курирувати. Чоловік з першого погляду визначив, що з Алки такий ветеринар буде, як з нього балерун.

– Ти, Антошо, цього разу особливо пошурши, забезпеч дівчині відмінну практику, щоб все було в ажурі! Є тут одна темка, я тобі пізніше розтлумачу, – сказав керуючий.

– Та тут і дурак зрозумів би, що Алка ні до яких свиней і на гарматний вистріл не підходитиме, – неохоче погоджуючись, сказав чоловік, а собі  подумав:  «Ажур» обійдеться недешево… Одна кава з  цукерками за цей час сотні дві гривень «з’їсть» – це мінімум сервісу. А ще ж конячок «за початок»  і за «феєричний фінал!», бутери, бананаси-ананаси…

Це років зо два, як їхній керуючий Степанович завів таку моду – набирати з того Немішаєвського технікуму, чи то тепер він коледжем зветься, студенток на практику. Колектив же на фермі маленький і переважно чоловіки. Все автоматизовано, комп’ютеризовано – не з бабськими мізками біля такої електроніки ходити. Два жіночі пости – зі шваброю та з каструлями в їхній малесенькій їдальні – були зайняті своїми ж таки жінками: сімейний підряд в декого, так би мовити. Словом, мужикам трохи нуднувато.

– А таки добре оце Степанович робить, що дівчат нам «підганяє» час від часу, – масно потираючи долонями з короткими товстими пальцями, завів свою розмову Микола, начальник служби охорони. – Воно для тонусу дуже важно! Останнього разу, правда, всі такі скромняги були – пляшку коньяку за весь час не допили. Але ж, знаєш, хоч око радується на молоду вроду споглядати! А ти, Антоне, придивися до новенької Аллочки. Дівка – краля! І на тебе заглядається неспроста! Бачив-бачив, як вона перед тобою своїми сіськами світила. А ти їй – «заповніть оцей журнал» – придурок ти, Антошо, хоч і біля начальства крутишся! Алка – баба-огонь! Може, й у женихи тебе візьме! Тобі отаку й треба, а то ти трохи несмілий – до тридцятника добираєшся, а з дівкою, небось, ні разу по серйозному й не було? – єхидно хіхікаючи, Микола показав непристойний жест.

Антон не те що б якимось там тюхтієм чи «ботаном» був – ні. Він просто чекав на справжні почуття. І такі аж ніяк не можуть зародитися до подібних оцій Алці пігалиць. Він чекав на свою Жінку!

– Я тобі казав, Антоне, що темка є, – якось зранку покликав до себе в кабінет Степанович. – Ти думаєш, мене ця дітвора з бурси цікавить? Ні, тут, брат, все глибше – грішми гарними пахне. І тобі тому серйозне завдання. З Немішаєвського коледжу завтра приїде заступниця директора. Вона до речі, мамочка нашої Алли – січеш? Поїдете  разом до Києва на два тижні. Спочатку конференція, потім тренінги, а під кінець – головне! Ні, не те, що ти подумав! Вони із аграрним університетом же разом, а ті запускають міжнародний проект  із  впровадження методики навчання в комплексі з виробничою практикую – це я тобі по-простому сказав. Там в них хитромудро, але головне –  американці дають на це діло гроші. По-їхньому, грант. От ти, як мій заступник, все там вивчиш, ти ж башковитий! Головне, дамочку цю гарно обхажуй, щоб вони не передумали і взяли в партнери саме нас. Ну розумієш, ти обіжений не будеш, компенсую тобі всі витрати минулі і наступні.  

… – Степановичу, я тут заяву написав, ось, на звільнення, – Антон перед здивованим шефом поклав на стіл папір. – Нас із Ніною Михайлівною на півроку направляють у Голландію – за програмою академічного обміну. Нам продовжили грант, словом, будемо вчитися у буржуїв, як вирощувати свиней правильно. Та я не про те. Ви на моє місце на роботу візьміть Аллочку. Ось і її заява.

– Яку ще Аллочку? Своїх неуків повно, розганяти пора…

– Ну, ту, довгоногу, вона в нас на практиці була. Вона – донька моєї дружини, Ніни Михайлівни. Словом, самі розумієте, ви ж хочете, щоб ваше господарство і надалі в проекті лишилося?

Марко ЦЬОМАК