– Це поселення було відоме археологам іще з 1930 року. Там свого часу проводили розкопки, але дані їх були втрачені. Річ в тім, що 1932 – 1934 роки – такий період, коли державі не потрібні були музеї. Тож багато археологічних колекцій просто викидали на смітник, а директорів музеїв, які не дотримувались «лінії партії», піддавали репресіям. Наведу відомий всім факт: у той період всі працівники дніпропетровського музею Яворницького – від директора до прибиральниці – були репресовані, а значна частина археологічної колекції була знищена. Відомий історик–дослідник Наталія Полонська-Василенко, проводячи дослідження тогочасних подій, нарахувала, що лише на історичній секції Академії наук України було знищено близько двох десятків книг, які готувалися до видання, словників, різноманітних карт та картотек. Зазначу, що майже всі учасники експедиції, які працювали на поселенні «Ґард», були репресовані, а керівники її розстріляні. Невеликі археологічні роботи на цьому поселенні були продовжені після війни у 1950-х роках. Миколаївські археологи у 1978 році також провели розвідку цього поселення, заклали кілька шурфів. Збираючи матеріали для кандидатської дисертації, я проводив розкопки неподалік цього урочища і  дослідив тоді кілька поселень епохи неоліту.

У 2006 році, у зв’язку із підняттям рівня води у Олександрівському водосховищі на Південному Бузі, археологічні дослідження урочища «Ґард» було відновлено. І ось шість років поспіль я його вивчаю. І тепер можу сказати, що недаремно ми туди їздимо. Це урочище приховує дуже багато таємниць. Ми там знайшли найдавнішу в Україні кераміку, яка датується серединою шостого тисячоліття до нашої ери. Причому ця кераміка ліплена, бо гончарного круга люди тоді ще не знали. Також знайшли кам’яний посуд, який виготовлявся іще до керамічного! Тепер з упевненістю можна говорити, що територія між Дністром і Бугом належить до ранньонеолітичної землеробської зони, відкритої на території Балкан та Подніпров’я. Вона датується 7 – 6 тисячоліттям до нашої ери. Ця культура на кілька тисячоліть давніша Трипільської. Це свідчить про те, що у ті часи на території теперішньої України жили люди. На поселенні знайдені залишки раннього неоліту (середина 6 тисячоліття до нашої ери), пізнього неоліту (кінець 6 – початок 5 тисячоліття до нашої ери), Трипільської культури (середина 4 – 3 тисячоліття до нашої ери), а також доби бронзи – (приблизно 3100 – 3300 років тому). У горішніх нашаруваннях віднайшли матеріали від давньоримського часу до доби козацтва (17 – 18 століття). Товщина цих нашарувань становить приблизно два метри, там 10 культурних горизонтів. Знаходили ми і місця поховань, які датуються добою енеоліту,  бронзи, а також козацьких часів. В останній день цьогорічної експедиції Ґард ощасливив нас черговою сенсаційною знахідкою. Під усіма цими нашаруваннями виявився мезолітичний траншейний могильник. Такі пам’ятки в Європі  досліджені лише на території Сербії – на Дунаї, а інший був на Дніпрі, неподалік Запоріжжя. Проте територія біля Запоріжжя уже затоплена водосховищем. Могильник характеризується тим, що покійників, на знак майбутнього відродження, пересипали червоною вохрою. Належать такі могильники до мезолітного часу, тобто, 7 – 8 тисячоліття до нашої ери. Тож наступного року знову поїдемо туди, щоб переконатись, чи праві ми у своїх твердженнях. Якщо все підтвердиться, то ця знахідка – подія світового рівня.

– Чому урочище називається «Ґард»?

– Ґард – це риболовецькі споруди, тут рибу  частково переробляли, в’ялили, заготовляли кав’яр. А взагалі назва урочища походить від Старого, або Козацького Ґарду. У часи нової Січі тут знаходився центр Буго-Ґардської паланки Війська Запорозького.

– А що таке кав’яр?

– Так у нас раніше називали риб’ячу ікру. Сюди, до «Ґарду», приїздили купці, забирали готову продукцію і везли на продаж. 

– Миколо Тихоновичу, свого часу Ви працювали у археологічному відділі НІЕЗ «Переяслав». Чому ви залишили цю роботу?

– Не я залишив, мене звільнили. Мабуть, нинішній дирекції, як і колись радянській владі, професійні археологи не потрібні.

– Ваше ставлення до «чорних археологів»?

– Та які то археологи? Просто грабіжники, безсовісні люди, що хочуть збагатитися за рахунок нашої історії. Із їх діяльністю я борюсь дуже просто. У мене є дрібно нарубаний металевий дріт, який я розкидаю на території своїх розкопок. І тоді їх металошукачі просто розриваються від писку. Цим людям набридає викопувати той дріт, і вони полишають це місце.

– Як ви ставитеся до ідеї перейменування вулиці Ковальська на вулицю імені Сікорського?

– Вулиця Ковальська – це одна із найстаріших у Переяславі, яка свою назву зберігає ще із князівських часів, а можливо, навіть від самого заснування міста. Свого часу «Просвіта» дуже багато зробила, аби повернути міським вулицям історичні назви. Не варто міняти назву цієї вулиці! Хіба у місті мало вулиць, які можна пов’язати із іменем Михайла Сікорського і які не несуть ніякого історичного навантаження? Візьміть хоч би вулиці Фрунзе чи Свердлова. Вони обидві виходять на поховання ХІ – ХІІ століття, які свого часу досліджував Михайло Сікорський. Вулиця Радянська – там Михайло Іванович почав перші свої археологічні розкопки.

– Дякую. Успіхів Вам у нових експедиціях і цікавих знахідок!

Бесіду вів Володимир Набок

Фото із архіву Миколи Товкайла

Інформація "вп"