У холі столичного палацу мистецтв «Україна», де 21 лютого святкували 80-річчя утворення Київської області, діяла тимчасова виставка «Мистецька сповідь майстра». У розмаїтті вишивок, картин, ляльок і писанок увагу привернула вітрина з віночками. Біля них хазяйновито порається худорлява, низенька і досить вже поважного віку жінка. Вона в народному вбранні, на шиї кілька разків доброго намиста. Помітивши мою зацікавленість, ненав’язливо намагається пояснити.

– Це мої особисті роботи, але тут не всі. Я ще вишиваю рушники, сюди тільки парочку взяла, – торкається рукою до домотканого полотна, вишитого червоним, авторка і представляється. Як з’ясувалося, це – досить відома майстриня обухівських весільних рушників Надія Химиченко. Жінці виповнилося 78 років. Проте свого захоплення не полишає, не тільки активно працює, а й бере участь у різних мистецьких заходах.

– У грудні минулого року мені присвоїли звання Заслуженого майстра народної творчості. Але відзнаку я ще не отримала. Оце запросили, нібито сьогодні Президент мав би вручити. Тільки в них там щось помінялося, то сказали мені на сцену не виходити, – безхитрісно пояснює Надія Омелянівна причину особистої участі в цьому заході. Одначе те, що її особисто Віктор Янукович не привітає, схоже, не розчарувало.

З більшим завзяттям і живістю майстриня починає міні-презентацію своєї експозиції та розказує, в яких регіонах країни і який віночок носять дівчата чи наречені. Бо в тому є чимало особливостей та символіки. Каже, зразки видивлялася переважно зі старих фотографій, тому під кожною такою роботою вказано не тільки рік та регіон, де цей віночок одягали, а й імена наречених. Або робила свої сучасні копії тих старовинних, що бачила у різних музеях. Щось в етнічному стилі майстриня придумувала сама. Має колекцію з понад п’ятдесяти весільних головних уборів. Чимало з них прикрашені пір’ям, намистинками, стразами, помпонами та стрічками. Вінки є і однотонні, й різнобарвні, проте кольорова гама дуже ніжна і гармонійна. Квіти у вінках виготовлені з різного матеріалу – тканини, стрічок, паперу, навіть з найтоншої деревної стружки і парафіну. Серед розмаїття весільного головного вбрання особливо вирізняється один.

– Це в такому віночку моя мама заміж виходила, – бере до рук плетіння з рудуватих квіток. – Тоді ж бідність була та ще й голод, вона в 33-му заміжня стала. Так вона отакого віночка собі зробила з кукурудзиння та курячого пір’я. Про нього мені мама розказувала, але відтворити його сама я взялася тільки недавно. Все ніяк не наважувалася.

Надія Химиченко живе в Обухові, а родом з Вінниччини. Батько був майстром різьблення з дерева, а працював учителем історії, мама вчила школярів мови та літератури, а разом з тим – і робити штучні квіти, та вишивати. Так що не з порожнього місця виросла творчість найповажнішої нині в країні майстрині. Що цікаво, зайнялася всерйоз нею жінка у 53 роки, та, як видно, починати ніколи не пізно.

– Як вийшла на пенсію і осталася без діла, то так розсердилася, що взялася за творчу діяльність, – каже майстриня, яка все життя попрацювала бухгалтером на підприємстві. З 1987 року, як стала пенсіонеркою, Надія Омелянівна своєю творчістю встигла завоювати прихильників не тільки на українських теренах. Її роботи постійно експонуються в кількох вітчизняних музеях, бували на виставках в Латвії та Німеччині, є вони й у приватних колекціях у Росії, Італії, Австрії, США, Польщі, Франції та Англії.

– А рушніков нє прівезлі? – знаюче питає в майстрині солідний чоловік зі значком народного депутата на піджаку. Бере візитівку. Каже, це не для себе, його знайомі попросили: рушник треба на подарунок в Америку.

Валентина БАТРАК