Десять століть стоїть фортеця над Дністром

Помацати історичне каміння, пройнятися  атмосферою  легендарного форпосту західних земель пощастило під час поїздки на Буковину в рамках проекту Українського журналістського фонду «Україна очима редактора».

Неприступні мури

Хотинська фортеця вирізняється з-поміж собі подібних споруд і вражає спочатку простором. Підходиш до головних вхідних воріт в очікуванні опинитися в оточенні суворих кам’яних стін, з яких на чужинця прицілюються із застави гармати. Аж ні! Невеличкі гармати біля входу Бендерської брами таки є, але майже непомітні за розкладками торгівців сувенірами. Та й тут не зупиняєшся, бо далі брукована стежка вказує дорогу до дерев’яного мосту та найдавніших мурів фортеці. До них ще йти добрих метрів п’ятсот відкритим полем, спускатися до яру. Туристи з пагорба фотографують Хотинську твердинь, буквально «тримаючи» її на долоні. Тут гарно спрацьовує такий фотоефект.

Доки йдеш до головного місця – замку військової оборони, екскурсовод розказує про історичне минуле фортеці. У 2002 році Хотин святкував своє тисячоліття.  Проте точний час його відліку невідомий. Нібито ще в 13 сторіччі на місці дерев’яної оборони на скелястому мисі над Дністром за наказом князя Данила Галицького звели кам’яницю. Відтоді туди приходили різні народи і різні вояки. Одні руйнували, інші добудовували фортецю на свій лад. Її стіни заввишки 40 метрів і завтовшки п’ять метрів стали фактично неприступними. Жодному війську за всю історію Хотинської твердині не вдалося взяти її штурмом!  Та й облога для ворога була справою ненадійною. На території фортеці була своя криниця, завжди великі запаси продовольства, зброї, навіть керамічний водопровід і каналізація! 

Унікальність всенародного зодчества

Стіни, що   лишилися за спиною, зводилися у 18-19 ст. Тоді територія фортеці значно розширилася, були добудовані оборонні мури та бастіони з валами першої лінії оборони, доступ до якої оперізував ще й глибокий яр. Ближче до берега Дністра і досі стоїть трапезна та діюча церква св.Олександра Невського. Там править отець Василій, справжній піп-розстрига. Ходить цілоріч босим і не визнає жодних канонів, окрім Закону Божого. Трохи далі, в яру, видно ще одну гарно збережену в’їзну браму – Ясську. Від неї тягнуться вгору руїни фортечних стін, а з іншого боку дерев’яний міст через потік веде до цитаделі.

Хотинська фортеця дуже красива і войовниче велична водночас. Це цілий комплекс із 15 пам’яток історії та архітектури. У різних стилях і в різні часи її створювали різні майстри з Європи та Азії – у цьому унікальність і цінність фортеці. Починаючи з 2001 року, з держбюджету сюди направлялися кошти на реставрацію. Директор Державного історико-архітектурного заповідника «Хотинська фортеця» Любомир Михайлина каже, що за цей період вони освоїли 10,2 мільйона гривень. За них не тільки ремонтують та відновлюють будівлі, а й проводять протиаварійні заходи на тих спорудах, куди черга з ремонтом не дійшла. Були нещасні випадки, коли молодь пролазила на закриті вали і обвалювалася. 

Галереї під гонтою

Особливого шарму і впізнаваності Хотинській фортеці надають дахи башт та внутрішніх будівель цитаделі під темно-коричневою до чорноти гонтою. Це унікальне покриття, яке вміють робити лише кілька майстрів на Буковині. Гонту виготовляють із спеціальної  деревини – частини стовбура 50-річної смереки, вирізаної вище одного метра і не більше трьох метрів від землі.  Брус ріжуть на дерев’яні пластини і обробляють спеціальною смолою. Від того покриття не просто красиве, а й стійке до вологи, грибків та вогню.

На 80 відсотків відреставрована найбільша Північна вежа фортеці, вона має чотири яруси і там планують відкрити музей середньовічної артилерії. Завершується реставрація палацу коменданта та унікальної замкової церкви з іконостасом. Буде ще музей археології, зброї. Багато що зроблено тут і коштом Євросоюзу – близько 700 тисяч євро упродовж 2008-2010 років. Щоправда,  безпосередньо на реставраційні роботи гроші ці не йшли – тільки на науково-інтелектуальне наповнення, рекламу, просвітництво.

Минулого року адміністрація заповідника привабила  туристів новими «заманухами». Туристи вже можуть попити води із замкової криниці, відчеканити на згадку монету. У підвалі казарм відкрили кімнати-музеї бойових машин: тарани для пробивання мурів, метальні машини з кам’яними ядрами, арбалети для вогняних стріл і котли, з яких штурмовикам фортечних стін  на голови виливали гарячу смолу. Поряд інша експозиція – знарядь тортур та страти. Це нині характерні атрибути для подібних будівель, фортеці вони додають особливого настрою та атмосфери.

Крім того, в офіцерській казармі фортеці почала діяти картинна галерея. Вона унікальна. У її двох залах міститься 15 полотен, що зображають батальні сцени, козаків, польських,  турецьких, татарських вояків. Є портрети їхніх воєначальників. Усе це розповідає тільки про одну подію – Хотинську війну 1621 року. У цій військовій епопеї європейського значення брали участь 80 тисяч об’єднаного війська, 42 тисячі – війська козацького.   

– Не кожен музей може похвалитися галереєю, де є тільки оригінали картин, – зазначає директор Любомир Михайлина. – Їх створив чернівчанин, Заслужений художник України Андрій Холоменюк. Вісім років він жив у Хотині, спеціально купив хатинку і писав ці картини.  Вони в нас під відеоспостереженням – охороняємо. 

Дорога до відкриття

За словами директора, зараз вони очікують на новий європейський грант. За його рахунок збираються завершити реконструкцію електропостачання в заповіднику: збільшити потужність та заховати дроти під землю. Буде естетичніше та тепліше, бо зроблять і постійний обігрів фортеці та галереї. Це стане шляхом до відкриття Хотина для туристів з усього світу.

Найбільшого занепаду фортеця зазнала в радянський період. Парадокс у тому, що саме тоді вона досягла і найбільшої своєї кінематографічної популярності. Тут знімали «Баладу про доблесного рицаря Айвенго», «Захара Беркута», «Три мушкетери» та інші фільми. В нинішні часи Хотин послужив натурою для кінострічок «Яса» та «Запорозька Січ». У фортеці проводиться Міжнародний військово-патріотичний фестиваль «Хотинська твердь».

… Над Хотинською фортецею спадає надвечір’я. Темрява наступає. Проте на західній стіні ще добре видно темну, ніби мокру, пляму. Легенди переказують, що там замурували ханську бранку-красуню, а її сльози промочили навіть таку товщу каменю. Настільки, що він не висихає вже стільки віків…