З таким питанням напередодні святкувань з нагоди 80-річчя утворення Київської області журналісти «Вісника» звернулись до людей, які свого часу займали керівні посади на Переяславщині, й попросили пригадати керівників області попередніх років.

Микола Петрович Гончаренко, 92 роки, приїхав до нашого міста після демобілізації у 1948 році. Близько десяти років працював на посаді головного ветеринарного лікаря. А у 1960-х роках очолював районне управління сільського господарства. Він і нині з теплотою згадує тодішнє обласне керівництво із яким йому довелося працювати:

– У перші роки моєї праці начальником районного управління сільського господарства я не раз спілкувався у обласних кабінетах із Петром Юхимовичем Шелестом, який обіймав тоді посаду першого секретаря Київського обкому КПУ, та Іваном Петровичем Лисенком, головою Київського обласного виконавчого комітету. Різноманітні наради, збори партактиву області. Не раз доводилося стояти на трибуні і давати відповіді, що, де, як, скільки і чого вродило. Я мусив знати кожне поле району. Особливо ті, які межували із трасою Київ-Харків.

Як не дивно, але був період, коли в 1960-ті роки велась боротьба із колгоспними садами. На одній із обласних нарад нашому району було зроблено зауваження за сади, які квітували на колгоспних землях вздовж траси Київ – Харків. Ми потроху їх викорчовували, але, мабуть, не так активно, як того хотіло партійне керівництво. Приблизно через кілька місяців після тої наради мені виносять догану за невиконання партійного рішення. Я в розпачі заходжу до Івана Петровича Лисенка, а він мені: «Колю! Та не переймайся ти так. Працюй, як і працював. Не звертай увагу на ту догану. Там думають, що одним розчерком пера можна завалити всі сади відразу. Ми тебе не дамо скривдити». І справді, про нас немов забули на якийсь час, а це дало можливість неспішно, але якісно провести корчування тих садів. Ми не лише «повикидали» дерева, а і підготували землю до майбутніх посівів.

Ви не подумайте, що із нас лише вимагали. За гарну роботу область не забувала і нагороджувати. Ось на фотографії, яка була зроблена у Київському обкомі партії, зафіксовано всіх передовиків області, яких того дня нагородили орденами. Серед них і  ми разом із першим секретарем райкому партії Кебкалом Григорієм Марковичем.

Григорій Герасимович Домніч, 73 роки, з 1974 по 1981 рік працював головою Переяслав-Хмельницького райвиконкому:

– Головним завданням районної влади в 1970-і роки було забезпечити якнайвищі надої молока. А як же інакше, якщо Переяславщина була районом суцільного племінного тваринництва? У нас були племрадгоспи, селекційна станція, збудовано комбікормовий завод у Великій Каратулі, велетенське нетельне господарство на базі колгоспу «Зоря» (Лецьки, Вінинці). У нас було 21-22 тисячі маточного поголів’я сименталів – саме на симентальській породі в ті роки будувались всі очікування в Україні щодо досягнення високих надоїв. Але результати Переяславщини і щодо валового виробництва молока, і щодо надоїв на корову, для прикладу, 2052 л у 1981 році, не дуже радували. При цьому у сименталів і справді величезний потенціал – вони і 7 тис. літрів можуть давати за рік. Але корову цієї породи треба спочатку добре нагодувати, а з кормовою базою були проблеми: практично все зерно колективні господарства зобов’язані були здати державі. Ще одна проблема: ні в якому разі ми не мали права зменшити поголів’я, попри те, що значна частина стада була яловою. І ось до нас в район присилають комісію з ЦК Компартії України – потрібен негативний фактаж для виступу Першого секретаря ЦК Компартії України Володимира Щербицького. Я зрозумів, що такого шансу більше не буде, і сам надав столичним посланцям необхідні цифри. Вони питають: завдяки вам ми швидко справились, може, чимось можемо допомогти. Так, кажу, включіть до доповіді, що не треба марно годувати, тримати в стаді тварин, від яких годі очікувати надоїв. І ось ця теза на Пленумі ЦК прозвучала. Це розв’язало нам руки, і ми відвезли на м’ясокомбінат за рік 1,5 тис. безнадійних корів. Перший секретар обкому партії Володимир Цибулько мені погрозив пальцем: «Герасимович, не жартуй!» Наступного року вивели зі стада ще тисячу голів «баласту». Цибулько уже помахав кулаком. Але ж ми загальне поголів’я не зменшили – ввели в стадо нетелей. І на третій рік уже в області нам дозволили замінити ще 800 корів. Здоровий глузд переміг.

Така послідовна робота дозволила добитися очевидних успіхів – у 87-му (я вже працював першим секретарем міськкому партії) Переяславщина надоїла 3750 л від корови.

А щодо допомоги району, то добрим словом згадую Юрія Карасика, тодішнього начальника «Укрплемоб’єднання» (допомагав нам комбікормом, макухою, за його сприяння у нас з’явився Головний селекційний центр України). Людмила Іллівна Хорозова, заступник голови облвиконкому, багато посприяла появі у місті педінституту. Керівникам «Бориспільсільбуду» Євгенію Кравченку та «Облшляхбуду» Василеві Моторному маємо дякувати за цілий ряд зведених об’єктів у селах району та пристойні дороги.

Записали Володимир Набок
та  Валерій Шкребтієнко