– Жіночко! Ваша зупинка, виходьте! – слова водія вивели Нінку з напівзабуття. 

Вона швиденько вийшла з автобуса. Хоча було прохолодно, від вокзалу додому вирішила йти пішки, щоб добре обдумати все, що сьогодні сталося. А подумати було про що – сьогодні коханий чоловік вибрав не її, а дружину. Хіба ж ця сільська тітка, заморена домашніми клопотами, зможе дати Сашкові те, чого добилася Ніна, його перша любов? Але ж ні, він навідріз відмовився переїхати до неї. Як він посмів? Ніна, знана в місті людина, забула про гордість і поїхала до цього мужлана. А він відправив її назад, саму... 

...Ніна й Саша дружили зі школи. Потім дружба переросла в кохання. Ніна проводжала хлопця в армію, обіцяла чекати. І дотримала свого слова. Хоча в університеті залицяльників не бракувало, усіх рішуче «відшивала». Доки Олександр носив солдатські чоботи, дівчина все вирішила за нього: демобілізується, вони одружаться, переїдуть жити у місто. Сашко влаштується на роботу, заочно здобуде вищу освіту – він хлопець здібний. І в село не повернуться нізащо! 

Але Саша мав інші плани. Він марив полем, хотів стати агрономом та працювати біля землі. Тому не дуже радісно сприйняв Нінину ідею щодо переїзду до міста: 

– Розумієш, я не зможу жити на асфальті, мені буде тісно у квартирі, на тих поверхах. Та й з батьками мусить хтось залишитися, я ж наймолодший у сім’ї. 

Спочатку Ніна сподівалася, що зуміє переконати коханого. Але він стояв на своєму. В якийсь момент дівчина навіть хотіла послухатися Сашка і повернутися в село, але тут уже мати стала проти: 

– Ти що, з глузду з’їхала? Хочеш, як і я, все життя полоти кляті буряки в колгоспі? То ми з батьком із шкури вилазимо, щоб вивести єдину доньку в люди, а ти так хочеш віддячити? – вичитувала Нінку, як школярку. І вже лагідніше додала: 

– Ти у мене – красуня, розумниця, вхопиш такого кавалера, що все село від заздрощів лусне!

І Ніна послухалася. А щоб доньку заохотити, батьки подбали про кооперативну квартиру. У Сашка теж були зміни в житті – восени одружився із молодою зоотехнічкою. А коли народилися діти, колгосп подарував їм сучасний будинок на новій вулиці. 

Кар’єра Ніни складалася успішно: закінчила з червоним дипломом юридичний факультет, влаштувалася на роботу в престижну адвокатську контору. Залицяльників, звісно, не бракувало, але її серце належало Сашкові… Не раз після бурхливої ночі з черговим коханцем Нінка закурювала цигарку та згадувала про перше і єдине кохання. Подруги не раз намагалися видати її заміж за гідного претендента, але вона завжди знаходила відмовки. Ніби все у неї було – квартира, автівка, рахунок у банку, потрібні знайомства, але душа рвалася в село, особливо навесні, коли цвів бузок – саме у травні багато років тому їй освідчився Сашко і вони стали близькими...

А коли її виповнилося сорок, вона вирішила діяти рішуче – поїхати в село і забрати до себе Сашка. Жінка навіть не сумнівалася, що він досі її не забув та кине все заради першого кохання... 

Коли вона зайшла в будинок, Сашко колисав малюка. Його дружина запросила гостю до столу – випити за внука, продовжувача роду. Але гостя викликала його на вулицю. 

– Санечку, коханий, я знаю, ти мене любиш, – кинулася йому на шию. – Кинь усе, їдемо зі мною. Я платитиму твоїй дружині і дітям пристойну суму, вони ображені не будуть. Тільки будь зі мною поруч, я хочу знати, що ти – мій! 

Олександр відповів, наче крижаною водою облив.

– Ти що, збожеволіла? Які гроші?! Ніно, у мене вже діти дорослі, дочка онука подарувала. Мені вже не пасує щось міняти в житті – перед людьми соромно. І ти не ганьбися, навіщо тобі селюк? Їдь додому, заспокойся, влаштовуй своє життя. А про мене забудь – що було, те було. Не пара я тобі, ми з різної глини. Пробач... 

Чоловік повернувся у дім, а Ніна, наче п’яна, побрела на автобусну зупинку...